«Виховання любові дітей дошкільного віку до рідного краю»

В сучасних умовах в нашій країні зростають вимоги до виховання і навчання підростаючого покоління. Так, однією з найважливіших педагогічних задач, визначених Законом України «Про дошкільну освіту», є виховання у дітей любові до України, шанобливого ставлення до родини, поваги до народних традицій і звичаїв, державної та рідної мови, національних цінностей українського народу, а також цінностей інших націй і народів, свідомого ставлення до себе, оточення та довкілля.Згідно Концепції дошкільного виховання, її програмою передбачається розвиток у дітей національної культури, яка є внеском у загальнолюдські надбання демократичності, гуманізму, совісті, честі, гідності, громадянськості; виховання дітей на історичному минулому, яке формує у них патріотизм та інтернаціоналізм.Актуальність проблеми обумовлена необхідністю виховання патріотизму, починаючи з дошкільного віку. В цей період відбувається формування культурно-ціннісних орієнтацій духовно-етичної основи особистості дитини, розвиток її емоцій, відчуттів, мислення, механізмів соціальної адаптації в суспільстві, починається процес національно-культурної самоідентифікації, усвідомлення себе в навколишньому світі. Даний відрізок життя людини є найсприятливішим для емоційно-психологічної дії на дитину, оскільки образи сприйняття дійсності, культурного простору дуже яскраві і сильні і тому вони залишаються в пам'яті надовго, а іноді і на все життя, що дуже важливо у вихованні патріотизму. В той же час слід зазначити, що цілісна наукова концепція формування громадянина, патріота України в сучасних умовах ще не створена. У педагогів-практиків у зв'язку з цим виникає немало питань, у тому числі: що входить сьогодні в зміст патріотичного виховання, його завдання, напрямки та засоби здійснення.

До основних завдань патріотичного виховання старших дошкільнят належать:

• формування любові до рідного краю (причетності до рідного дому, сім'ї, дитячого садка, селища);

• формування духовно-моральних взаємин;

• формування любові до культурного спадку свого народу;

•виховання любові, поваги до своїх національних особливостей;

• почуття власної гідності як представників свого народу;

•толерантне ставлення до представників інших національностей, до ровесників, батьків, сусідів, інших людей.

Якщо розглядати патріотизм через поняття „ставлення”, можна виділити декілька напрямків:

1) ставлення до природи рідного краю, рідної країни;

2) ставлення до людей, які живуть в рідній країні;

3)ставлення до моральних цінностей, традицій, звичаїв, культури;

4) ставлення до державного устрою.Кожен із цих напрямків може стати змістом освітньо-виховної діяльності з дітьми, і кожен внесе свій внесок в соціалізацію особистості дитини за умови врахування особливостей розвитку дітей.

Любов до Вітчизни починається з любові до своєї Малої Батьківщини – місця, де людина народилася. Дитина старшого дошкільного віку може і повинна знати, як називається країна, в якій вона живе, її головне місто, столицю, своє рідне місто чи село, які в ньому є найголовніші визначні місця, яка природа рідного краю та країни, де дитина живе, які люди за національністю, за особистими якостями населяють її країну, чим прославили вони рідну країну і увесь світ, що являє собою мистецтво, традиції, звичаї її країни.Склалася думка, що шлях до виховання любові до Батьківщини формується за логікою „від близького до далекого” – від любові до батьків (точніше рідного дому), до дитячого садка, до вулиці, міста, любов до рідної країни. І це не помилка, адже саме через те, що дитина спочатку пізнає «близький навколишній світ» створюються найкращі умови для вирішення завдань патріотичного виховання, для формування у дітей почуттів і ставлень, що складають зрештою патріотизм: приязнь, вірність, почуття власності та усвідомлення того, що ти свій, ти потрібен. У дошкільників поступово формується „образ власного дому” з його укладом, традиціями, спілкуванням, стилем взаємодії. Дитина приймає свій дім таким, яким він є, і любить його. Це почуття „батьківського дому” лягає в основу любові до Батьківщини, Вітчизни. Важливо, щоб у дитини в сім’ї були свої обов’язки, щоб її не звільняли через малі роки від спільної праці, - це сприяє зміцненню „почуття сім’ї”.Двір, вулиця, на якій живе дитина, також можуть сприяти зміцненню приязні та відчуття власності (мій двір, моя вулиця), повідомлення дітям інформації про назву вулиці, що на ній розташовано, який ходить транспорт, як зв’язана ця вулиця з тією, на якій знаходиться дитячий садок, - можна пройти пішки чи треба їхати.Наступний етап – виховання любові та приязного ставлення до свого рідного селища. Ця частина роботи потребує більше опиратися на когнітивну сферу, на уяву дитини та її пам’ять. Щоб діти „відчули” своє селище, їм необхідно про нього розказувати та показувати його. Разом із батьками діти їздять по селищу. Часто екскурсію організовує дитячий садок: до центрального парку селища, школи, бібліотеки, центрального стадіону, обеліска Слави, пам’ятника Т.Г.Шевченку, приватного музею народної майстрині Ніни Федірко, майстерні члена Спілки художників України Миколи Юхти. Неабияке значення для виховання свідомого громадянина є прищеплення шанобливого ставлення до героїв війни, ветеранів, до пам'яті про тих, хто загинув, захищаючи Вітчизну; поваги до воїнів — захисників, кордонів Батьківщини. Діти з щирою вдячністю йдуть разом із батьками та вихователями до обеліска Слави, покладають квіти. Дуже великий вплив мають бесіди, зустрічі з ветеранами, використання пісень, віршів, наочного матеріалу. Після кожного заходу малята беруть у руки олівці та фарби й відтворюють свої враження в образотворчій діяльності. Особливо на сьогоднішній день актуальною темою є становище на сході України (АТО). Були проведені заняття, бесіди на цю тематику. Діти малювали малюнки, виготовляли обереги, поробки для захисників, які волонтери відправили бійцям.При ознайомленні з природою рідної країни акцент робиться на її красі, розмаїтті, багатстві, на її особливостях. Діти повинні отримати уявлення про те, які тварини живуть в наших лісах, які ростуть дерева, за яким деревом можна відразу визначити Україну („Без верби і калини нема України”), які квіти цвітуть на українських полях і луках (кульбабки, волошки, маки). Діти відвідують парк, березовий гай, пшеничні лани, водойми і т.д.

Важливим напрямком роботи по вихованню любові до Батьківщини є формування у дітей уявлень про людей рідного селища. Перш за все необхідно згадати тих людей, які прославили нашу країну - художників, композиторів, письменників, винахідників, вчених, мандрівників, філософів, лікарів. У Великій Димерці живе відома народна майстриня вишивки Ніна Іванівна Федірко. Вона вишиває килими, картини, плахти, рушники, сорочки, скатертини. Нещодавно створено приватний музей у власному будинку майстрині. Продовжує творити свої шедеври Юхта Микола Олексійович, який є автором гербів і прапорів населених пунктів Броварського району. Прославляє Велику Димерку наш земляк Віктор Постол, чемпіон світу з боксу.

Необхідно на конкретних прикладах, через конкретних людей познайомити дітей з „характером” українського народу (творчі здібності, вмілість, пісенність, гостинність, доброзичливість, чутливість, вміння захищати свою Батьківщину). У народі кажуть: добрий приклад — кращий за сто слів. Втілюючи цей мудрий педагогічний прийом у життя, педагогам необхідно запрошувати до дитсадка відомих людей, фахівців, чиї справи гідні наслідування та популяризації і можуть стати прикладом для малят. Діти бачать, що звичайні люди, які їх оточують, пишуть гарні вірші, випікають смачні хліби, керують складними машинами та механізмами, виборюють нагороди у спортивних змаганнях тощо. Тож і наші малюки, коли виростуть, стануть особистостями. Цікавими і повчальними є заняття, спрямовані на прищеплення шанобливого ставлення до різних професій та власне праці, зокрема екскурсії на сільськогосподарське виробництво. Малюки, спостерігаючи, як вирощується хліб, і переконуються, як багато терпіння, енергії та вміння докладають люди, аби на столі з'явилися смачні булочки. Наочними та вельми цікавими для дітей є заняття з теми "Праця твоїх батьків". На них ведеться щира й цікава розмова про батьківську роботу, яка дуже корисна для суспільства. Провідною у цих бесідах є думка про працьовитість українців як їхня національна риса.

Тематичні блоки роботи з дітьми по ознайомленню з рідним селищем:

1. Історія селища. Назва. Чому тут виникло поселення людей?

2. Найбільша площа. Моя вулиця. На якій вулиці розташований мій дитячий садок? Вулиці нашого селища.

3. Визначні місця нашого селища. Пам’ятники, будівлі, музеї.

4. Праця дорослих. Підприємства нашого селища. Чим прославлене селище.

5. Герб селища. Які символи на ньому зображені. Як вони пов’язані з історією та працею людей в нашому селищі.

6. Видатні люди рідного селища. Чиїми іменами названі вулиці, школи, підприємства. Чому? Які люди прославили наш край?

7. Природа рідного селища. Які дерева, квіти прикрашають вулиці. Яких рослин найбільше. Як називаються водойми які розташовані на території селища. Які корисні копалини є в нашому краї, селищі.

8. Культура рідного селища. Навчальні заклади, школи, дитячі садки.

9. Культура поведінки в рідному селищі. Як поводити себе на вулиці, в транспорті, музеї, театрі, на прогулянці, на загальноміських святах.

10. Відпочинок у нашому селищі. Де люблять відпочивати жителі рідного селища. Які є традиції, свята. День селища.

11. Захисники нашого селища. Хто слідкує за спокоєм, добробутом людей у селищі. Хто допомагає людям в надзвичайних ситуаціях. Хто такі ветерани. Як в нашому селищі святкують День Перемоги.

Тематичні блоки можуть інтегруватися з будь-яким етапом пізнання дитиною рідного селищі, збагачуючи життєвий досвід дитини. Кожен момент ознайомлення дошкільнят з рідним селищем повинен бути пронизаний вихованням поваги до людини-трудівника, захисника, гідного громадянина. Завдання залучення дітей до життя селища, його історії, культури, природи найбільш ефективно вирішується тоді, коли на заняттях встановлюється зв’язок поколінь та пізнання найближчого оточення обов’язково пов’язується з культурними традиціями минулого.

15.04.2016р.

Немає мудріших, ніж народ, учителів,

У нього кожне слово - це перлина.

Це праця, це натхнення, це людина.

М. Рильський

Від народознавства — до свідомого патріотизму

Щоб виховати свідомого громадянина і патріота, треба з малечку прилучати дитину до культурно-історичних цінностей свого народу. Всі ці цінності відображує народне мистецтво, славні традиції якого продовжують талановиті митці сучасності.

І сьогодні, коли відбувається активне повернення до джерел народного буття, до історії народу, до традиційної обрядовості,фольклорного та етнографічного багатства які сягають у глибину століть,постало питання: з якого віку слід прилучати особистість до спадщини свого народу? Дошкільний вік є найсприятливішим для закладання будь-яких основ виховного процесу.

В нашому садочку вихователями створюються всі умови для повноцінного національно - патріотичвного виховання. Знайомимо дошкільнят з традиціями та обрядами українського народу.

Поглиблюємо знання дітей про вишиті рушники-обереги нашого дому. Знайомимо дітей з вишивкою на рушниках та сорочках, символічним значенням кольорів. Розрізняти рушники за їхнім призначенням: оберіг, обрядові, родинні, утирачі, грайлики.

Ширше знайомимо дітей з легендами: «Легенда про пісню», «Легенда про калину», «Легенда про журавля» та інші. Національними символами-оберегами: вінок , рушник та калина.

Граємо з дітьми в українські народні рухливі ігри «Коза», «Пастух і вовк», «Хустинка», «Панас». Вивчаємо колядки, щедрівки, веснянки.

Роботу з народознавства проводжуємо не лише на заняттях з усіх розділів програми, а й у повсякденному житті, в іграх, під час проведення спостережень, самостійної художньої діяльності.

В старшій групі «Ромашка» пройшло відкрите музичне заняття для вихователів та вчителів молодших класів «Весна і Україна». Де продовжували знайомити дітей з національними одягом, предметами вжитку, оберегами. Прививали любов до рідного краю.

10.05.2016р.

День пам'яті та примирення

Вже 71 рік відокремлює нас від Великої Перемоги над фашистською Німеччиною. І сьогодні ми знову, як і всі попередні роки, схиляємо голови перед подвигом радянського солдата. Його кров'ю й потом добута перемога над сильним ворогом. Він умів прямо дивитися в очі смертельної небезпеки, виявив військову доблесть і героїзм. Немає меж величі його подвигу в ім'я Батьківщини.

Велич історичної перемоги нашої країни з фашистською Німеччиною полягає в тому, що радянський народ відстояв не тільки свою державу, він самовіддано боровся за рятування народів Європи від фашизму.

Україна як складова Радянського Союзу стала однією з переможниць у війні. У серцях багатьох радянських українців радість перемоги поєднувалася з почуттям надії, про яке у 1945р. один радянський офіцер сказав : „Уся атмосфера була сповнена надії на щось нове, на щось чудове і славне. Ніхто з нас не мав жодних сумнівів щодо нашого світлого майбутнього”.

Ні з чим не порівняти втрати й руйнування, які принесла нам війна. Важка була гіркота втрат. Але поруч із нею в душі кожної людини жило й живе радісне почуття - почуття перемоги.